Одного разу сидячи в бібліотеці та читаючи: " Секунда вічності",перед дзеркалом за моєю спиною висів годинник, а я піймав поглядом його в дзеркалі. Стрілки в дзеркалі рухались назад, я дивився на відображення десь годину. Я почав роздуми про те, що час лише умовність і мій кінець може прийти в будь який відрізок часу. І тут я ,дивлячись в віддзеркалення, почав аналізувати всі події мого життя. І раптом стрілки завмерли на цифрах 4 і 8. Я не міг поворухнутись, в мене було відчуття паралічу, але розум працював, він перестав давати команди кінцівкам. Думки ставали все гучніше, здавалося, що їх можна було чути, як чиїсь слова. Трохи пізніше до мене підсіла дівчина я бачив лише її відображення в дзеркалі. Вона нічим не примітна, запам'ятав лише її скляний погляд в дзеркалі, дівчина дивилася прямо мені у вічі. Здійнявши ліву руку на рівень своєї голови, вона клацнула пальцями, і ми в мить перенеслись на відкрите поле, я озирнувся побачив річку, яка входить в горизонт, по всьому полю стирчить каміння, подекуди стояли дерева. Небо було в сірих хмарах, раптом здійнявся шквальний теплий вітер, він обіймав мене, було досить затишно. Я побачив, метрах в ста, на камені сидить та сама дівчина. Підійшовши до неї, в нас почався діалог.
Незнайомка: Знаю ти людина не дурна і розумієш, що зараз відбувається. Та мене зацікавило, чому ти так зацікавлено дивлячись в те дзеркало, сидів і тихо чекав мене?
Я: В мене було досить дивне життя, в ньому були невдачі та звершення, загалом, як у всіх людей. Мені було цікаво знати, що таке матерія часу. Якщо ти знаєш мене, то чому задаєш таке питання?
Незнайомка: Я бачила різні випадки смерті, хтось кричить в муках, хтось помирає увісні, когось вбивають і тд. А, ти навіть помираючи шукав відповіді на запитання своїх же думок.
Я: Почекай, тобто ти не бачиш всі мої думки? Я вже гадав, що для тебе будь-яка людина це відкрита книга.
Смерть: Я бачу лише лабіринт в тумані, в якому ти сам можеш загубитись. Загалом люди сходять з розуму бо не можуть знайти вихід, та не ти. Ти зберіг твердість характеру, розуму та людяності. І я досі чую твої думки, хоча їх не повинно бути.
Я: В одному з закутків мого, як ти кажеш:" Лабіринті" є відповідь на моє питання, чи можна розділити моє єство і розум на два повноцінних життя. І знаєш, в мене вийшло, ось чому я можу думати окремо від тіла, а ти забрала лише моє єство. Я достатньо побачив в цьому житті, всі шукають вихід з так званого лабіринту по різному. Хтось шукає відповіді в книгах, людях, професії і тд. Та я не бачив нікого, хто б шукав відповіді в собі. Розуміння своєї сутності і розрив грані розуму, і привів до такого результату.
Смерть: То чому ти не виніс свою гіпотезу в люди, не залишив відповіді, чи підказки до вирішення цього питання? Ти завжди спостерігав і намагався допомогти людям, ти нічого не просив, був деяким часом жорсткий і в одночас міг бути добрим, милосердя і кара, світло і пітьма, а тепер смерть і життя. Вітаю, в тебе з'являється останнє бажання, все просто!
Я: Одне бажання, я ніколи не заганяв себе в рамки чогось одного, намагався бути скрізь і всього одне?!
Смерть: Так, я думаю тобі і одного достатньо, ти навіть можеш повернути своє життя.
Я: Що ж, це не зовсім бажання, більше питання: Я хотів би знати, як твоє життя?
Смерть: Дякую, ти маєш жити далі, успіху тобі. Мені ще ніколи такого не бажали, ти переміг, вітаю!
Я прокинувся там де і сидів, годинник запрацював знову, я усміхнувся підняв руку і клацнув пальцями вже правою рукою, а в дзеркалі це була як би ліва.